Фраза трохи видозмінена, віддаю дань Булгакову, а пост пишу на українській, бо давно не публікував пости цією мовою. Та і тема така, про яку не те що говорити — кричати потрібно. Та і те є ймовірність, що почути — почують, але зроблять здивований вигляд, типу: «А про що тут, власне, говорити?»

   Настільки ми вже звиклися з алкашами, синяками та просто випивохами в нашому побуті, що просто не звертаємо на них увагу. Живуть собі і живуть. Люди, як люди. Ну з ким не буває… Випив чоловік, то мав причину: горе там залив, чи з самотності. А якщо постійно знає випити, то теж не біда, хто з нас без гріха?

   Але мало хто посміє сказати вголос, що алкоголізм — це хвороба, точно така ж сама, як і наркоманія. І лікування алкоголізму - це тривалий процес, котрий не завжди закінчується позитивно, тобто перемогою тверезого розуму над підігрітими градусом емоціями… Тим більш, коли ситуація із вживанням алкоголю вже запущена.

   Саме тому не треба сподіватися, що алкоголік кине пити самостійно. Для цього потрібно, як мінімум, бажання, а у більшості з них бажання лиш одне — пити собі потихеньку, щоб ніхто не діставав. У цьому зміст їх життя. Але поки є наркологічні клініки, зокрема «Полінар», є надія на краще. Вилікувати алкогольну і наркологічну залежність можна, але не треба відкладувати!