Поскольку оригинал анекдота на украинском языке, привожу его так, как есть. Исправлены некоторые ошибки. А так — действительно, от души

   Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться ДАІшник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем. Збив.
   Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- Поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.
- Та чо ж не поховаю,синку.
   Так і домовились. Їде далі гуцул. Зайшов у смак, ще одного такого збив. Приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул тихо кладе трупа на землю, каже:
- Слава Йсу.
   Дід обертається.
- Слава навіки!
- А шо, діду, закопали того?
- Та закопав..
- Та як закопали, як во він лежит?
- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.
   Гуцул подякував і пішов. В ДАІ б’ють тривогу:
- Шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
   І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно, тільки на цвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає. Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі. Підходить до гробаря і каже:
- Ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
   Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ ЧИ НІ??????!!!!!!

   За лексику конечно сорри, но понравился )) деда понимаю на все сто